суботу, 17 травня 2014 р.

Плакало щастя

У розпачу сині очі,
У розпачу голос захрип…
Він жити з виною не хоче,
Але він до неї звик.

Війна між собою й собою
З нестерпно вагомих причин –
Їм жити цією війною,
Залишивши тіло з нічим…

Хвилини-монетки дзвеніли,
Весни затираючи слід.
А двоє себе розгубили,
І падали іскри на лід.

Всі карти – однакові масті,
Слова усі зшиті одним.
…І тихо заплакало щастя,
Опівночі ставши нічим.

05.04.2014,  1:30



Немає коментарів: