У розпачу сині очі,
У розпачу голос захрип…
Він жити з виною не хоче,
Але він до неї звик.
Війна між собою й собою
З нестерпно вагомих причин –
Їм жити цією війною,
Залишивши тіло з нічим…
Хвилини-монетки дзвеніли,
Весни затираючи слід.
А двоє себе розгубили,
І падали іскри на лід.
Всі карти – однакові масті,
Слова усі зшиті одним.
…І тихо заплакало щастя,
Опівночі ставши нічим.
Немає коментарів:
Дописати коментар