неділя, 27 березня 2011 р.

Ти і весна

Ти і весна гуляли теплим містом,

Веселий погляд бавився людьми…

Життя наповнилось цим днем як змістом,

Напевне, навіть зміняться всі сни.


Незвичні рухи твого силуету,

Одягнутого в жовтий-жовтий плащ -

Відвертий виклик сірому сюжету,

Веселі війни проти всіх невдач.


Тобі напевне більшого не треба,

Ніж ця весна і це зручне взуття,

Бо сонце, вітер і весняне небо –

Твоя свобода і твоє життя!

...

Голодна і мокра

Але ще жива

Душа, як загублений цуцик...

І час вже не той,

І весна не така,

Думки скоро зовсім замучать.


Тверде і холодне

Чи темне й чуже?

Ні того, ні того не треба!

Ну дайте ще вибір -

Ну хай хтось візьме

Ту душу додому до себе…

Неправду говорять

То не правду говорять, що очі не вміють брехати,

То брехня, що ці руки торкалися тільки мене.

І не правда, що весни уміють про все забувати,

І що ніч десь під ранок твій погляд собі забере.


Я не знала, що в мене призначення просто чекати,

І напевне тепер уже варто наважитись йти.

То не правду говорять, що очі не вміють брехати –

Твої очі неправду говорять так легко, як ти.

То був вогонь

То був вогонь, то був відвертий виклик

Буденності чи звичці - все одно!

Букет бажань, так соковито стиглих,

Розсипаний у молоде вино.


Твоє, моє – тепер немає сенсу

Ділити цей клубок із почуттів.

Вино і ти - як суть всього моменту,

Як втілення найнеймовірнішого з снів!

Град в раю


Жнива твоїх достиглих слів-покосів…
Вогонь у грудях, докір на устах,
Тримає розпач руки у волоссі
І я стою, погрузнувши в словах…

Невже й в твого роздратування сині очі?
Це ж на яких воно родилося стежках?
Чи то когось хтось слухати не хоче,
Чи то кохання загубилося в роках…

Ми стоїмо. Так холодно і пусто,
Ти не мовчиш і я не відстаю...
Цих слів навколо вже занадто густо,
Ніхто й не знав, що може бути град в раю.