А небо плакало холодними сльозами
І листя падало під ноги на асвальт.
Ми йдем за руки, хтось іде між нами,
Навколо люди - просто сіра маса пальт.
Ми йшли з тобою, ще шукаючи вершини,
Ішли у пошуках далеких міражів,
Гуляли в просторі, в відлічених годинах,
А повернутися назад ти не зумів.
Все так банально, як і наша ця розмова,
Як ненаписаний вже викинутий вірш...
Все так банально, але так усе типово,
Як дощ, що падає із листям впереміш.
2003.
3 коментарі:
Колись в одній книжці прочитав, що ми любимо один одного на стільки на скільки можемо, і часто хтось один іде в своїй любові далі, в той час як другий залишається позаду... думаю це нормально, коли любов є до того часу, поки Вона Є.
попереду завжди важче йти...
але хтось мусить бути з переду... волію йти важче але знати, що йду туди куди треба...
Дописати коментар