пʼятниця, 28 березня 2008 р.

Типовість

А небо плакало холодними сльозами
І листя падало під ноги на асвальт.
Ми йдем за руки, хтось іде між нами,
Навколо люди - просто сіра маса пальт.

Ми йшли з тобою, ще шукаючи вершини,
Ішли у пошуках далеких міражів,
Гуляли в просторі, в відлічених годинах,
А повернутися назад ти не зумів.

Все так банально, як і наша ця розмова,
Як ненаписаний вже викинутий вірш...
Все так банально, але так усе типово,
Як дощ, що падає із листям впереміш.

2003.

3 коментарі:

Vova Vovk сказав...

Колись в одній книжці прочитав, що ми любимо один одного на стільки на скільки можемо, і часто хтось один іде в своїй любові далі, в той час як другий залишається позаду... думаю це нормально, коли любов є до того часу, поки Вона Є.

Вона сказав...

попереду завжди важче йти...

Vova Vovk сказав...

але хтось мусить бути з переду... волію йти важче але знати, що йду туди куди треба...