пʼятницю, 28 березня 2008 р.

Про те, що маємо і те, чого хочемо

Вийдіть на крок вперед ті, хто абсолютно точно знає чого хоче. Не в плані матеріального (я точно знаю, що хочу Хонду, власну 3-кімнатну квартиру і ще багато...). І не на відрізку часу довжиною в місяць. Я про "взагалі".

Іноді здається - от! От вони - ті єдині губи (очі, ноги, груди - потрібне підкреслити) за якими я все кину, піду в вогонь і воду... Ідеш. А через рік ходи починаєш розуміти, що не такі вже вони і єдині - навколо маса інших, таких же привабливих. І стає невимовно жаль всього, що було так бездумно кинуте на алтар пристрасті...
Чи навпаки - іде поряд людина. Людинка... І так за роки привикаєш до її тихої, розміреної, спокійної ходи, що моментами навіть не помічаєш... Але варто їй на хвильку вийти з твого життя і раптом розумієш, що ця людинка - це найдорожче, що в тебе є... Що без неї ти задихаєшся... І ти рвешся повернути її, повернути для того, щоб з часом знову перестати помічати.

...Іноді місто - це сіра суміш людей, бруду та дощу і так мрієш про сонце.
А іноді місто - це тонни безжалісно гарячого асвальту, де душу віддаш за краплю дощу...

Так що ж це - особисте невміння цінувати те, що є? Чи просто людська природа, якій так банально потрібно мати те, чого немає?

2 коментарі:

Vova Vovk сказав...

Думаю все криється в тому, що ми не знаємо себе і не маємо себе... сьогодні я такий - хочу те, те і те, а завтра я вже буду інша людина, у якої будуть інші бажання..
стати цільним - ось де відповідь, і тоді завтрашніми "плодами" буде насолоджуватись та сама людина, яка сьогодні їх побажала.

Ілона Українець сказав...

а я не знаю...
людям властиво мінятися - що з цим поробиш.
мені важко боротися із самою собою.
адже після перемоги то вже буду не я?